Видатні люди Перечинщини

Вчені та громадські діячі

2012-01-24T06:13:00.003-08:00

Гарайда Іван Андрійович ( 1905 – 1944 )

Відомий вчений-мовознавець, педагог, перекладач, просвітитель. Народився 29 січня 1905 року в с. Зарічово Унгського комітату Угорщини ( нині Перечинський район ). У 1919 році разом з батьками Іван переїхав в Угорщину. Учився в гімназії, потім на юридичному факультеті Будапештського університету, який закінчив у 1928 році, одержавши диплом доктора права. З 1930 року він вчився у Ягеллонському університеті, місто Краків. Став магістром філософії в галузі історії і працює викладачем Ягеллонського університету та вчителем ліцею й гімназії в місті Краків.

Незважаючи на велику зайнятість адміністративною, редакторською працею і власними науковими дослідженнями, він у співавторстві з М. Лелекачем видав окремою книгою „Загальну бібліографію Подкарпаття”. Даючи високу оцінку нашому земляку як бібліографу, професор Дзендзелівський стверджує, що” І. Гарайду з повним правом слід уважати основоположником бібліографії на Закарпатті”.

Період з листопада 1940 року по жовтень 1944 року був найбільш плідним у житті Івана Гарайди.Тоді він працював в Ужгороді на посаді директора науково-культурного товариства, активно займався науковою, видавничою і громадсько-просвітительською роботою. Протягом чотирьох років діяльності в Ужгороді Іван Гарайда зумів виконати величезну роботу. Загальна кількість видань товариства (а всі вони перейшли через його руки як редактора) становить понад 1500 найменувань.

Помер Іван Гарайда 13 грудня 1944 року в польовій тюрьмі „СМЕРШ”.

Мельник Василь Михайлович (1930-1992)

Доктор історичних наук, професор, фольклорист. Народився 5 березня 1930 року в селянській родині. Працював завідуючим кафедрами в інститутах та університетах Івано-Франківська, Могильова, Чернігова, Луцька, Кишинева, Тобольська. Зазнав переслідувань за роки радянської влади. Автор багатьох книг і досліджень про історичну достовірність фольклору, розвідок з історії Закарпаття.

Мельник Оксана Юріївна

Кандидат мистецтвознавства, фольклорист. Народилася 15 травня 1932 року в сім’ї вчителів, дружина Василя Мельника. Закінчила школу у 1949 році, одноразово вчилася в музичній школі м. Ужгорода, закінчила Ужгородський державний університет. Працювала вчителем у Перечинській середній школі, закінчила Львівську консерваторію,викладала в Івано-Франківському педінституті ( муз. ). У 1970 році захистила дисертацію на здобуття звання кандидата мистецтвознавства. Вона доцент, має багато наукових праць. Окремим виданням вийшла книга «Словацько-українські пісенні зв’язки» (1970).

Головей Михайло Іванович

Доктор хімічних наук, професор УжНУ. Народився 27 жовтня 1925 року в селянській сім’ї. За його ініціативою в Ужгороді відкрито Інститут матеріалознавства АН СРСР, в 1976 році – науково-дослідну лабораторію ВНДІ монокристалів. Він опублікував понад 350 наукових праць, отримав 20 авторських свідоцтв, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.

Пастелій Іван (1741-1799)

Педагог, історик, літератор і громадський діяч. Народився 27 січня 1741 року в с. Мала Пастіль (тепер Пастілки) Перечинського району.

Після навчання працював викладачем у мукачівській богословській школі, та священником. З його історичних робіт виявлено «Історію мукачівської єпархії» (додаток до праці М. Лучкая «Історія карпаторусів») та «Про походження русинів». У цих працях (зокрема другій) велика кількість матеріалу стосується історії закарпатських лемків. З художніх творів відомий сатиричний вірш «Піснь пастиря душевного», написаний народною лемківською говіркою. Тут перші букви кожної із строф складають прізвище автора.

Творчість Івана Пастелія позитивно оцінив Іван Франко в праці «Карпаторуське письменство», назвавши Пастелія «чоловіком вільнодумним».

Чургович Іоанн Іоанович (1791-1862)

Доктор богослов’я, проповідник, філософ, історик, визначний і заслужений педагог, перший директор Ужгородської гімназії понад 20 років та учительської семінарії. Народився 26 січня 1791 року в с. Новоселиця Перечинського району, у сім’ї греко-католицького священника Івана Чурговича. Син новоселицького пароха був відданий в школу, а відтак в гімназію в Ужгороді.У 1817 році прийняв духовний сан і одночасно почав викладати в Ужгородській гімназії. По двох роках відправився на науку до Відня у Фрінтанеум. Тут у 1823 р. отримує ступінь доктора богослов’я. В 1925 році цого призначають директором Ужгородської гімназії, яку очолював до 1856 року. Володів дев’ятьма мовами, мав унікальну бібліотеку на грецькій, латинській, німецькій, французькій, італійській, сербській, болгарській мовах. Видав книгу церковних проповідей. Великий інтерес проявляв до слов’янознавства, звертав пильну увагу на педагогіку, вчення Песталоцці, а також цікавився здобутками російської літератури. Заслугою І. Чурговича є створення наукової бібліотеки сімома мовами з природознавства, юриспруденції, художньої літератури та педагогіки. Помер Іоанн Чургович у 1862 році від хвороби легень. Похований в Ужгороді.

Фекета Федор (1789-1839)

Листоноша, легендарний Турянський Посол. Народився 1789 року в с. Тур’я-Ремета. Невтомний листоноша, котрий за будь-яких погодніх умов, по гірському бездоріжжі долаючи пішки більш як 65 кілометрів, доставляв з Ужгорода на

свою рідну Турянщину друковані періодичні видання. Помер 1839 року від хвороби, застудившись у дорозі. Похований на цвинтарі в с. Тур’я - Ремета. На стіні сільської церкви встановлено монумент-барельєф Федору Фекеті. В м. Перечині в 2004 році встановлено пам’ятник Фекеті, єдиний у світі пам’ятник листоноші.

Петер Антон Борисович

Художник-педагог, заслужений учитель України. Народився 17 травня 1921 року в с. Тур’я - Ремета Перечинського району в сім’ї робітника.

У 6 років батьки віддали Антона в Т.-Реметівську народну школу з чеською мовою навчання. Тут він закінчив 5 класів і вже почав захоплюватися малюванням. Здібності учня помітив директор цієї школи Бедерніх Шішунек, який також добре малював. Продовжив своє навчання Антон у Перечинській горожанській школі, яку закінчив у 1935 році. Потім – навчання в Ужгородській гімназії. Згодом закінчив Мукачівську семінарію та Дрогобицький педінститут. Самодіяльний художник і скульптор. В його доробку чимало живописних полотен. Нагороджений значком « Відмінник народної освіти України»,присвоєно звання « Заслужений учитель України» ( 1968 ).

Ганич Оксана

Доктор медичних наук, професор, член Академії вищих наук України, директор науково-дослідного інституту фітотерапії УжНУ, автор книг « Твоє здоров’я в твоїх руках» , « Практична дієтологія» та ін.

Цмур Юрій Юрійович

Професор хімічних наук, відомий вчений, доцент УжНУ. Народився у березні 1930 року. Понад 50 років пропрацював на кафедрах органічної хімії і хімічної технології та виробничої екології в університеті. Опублікував понад 200 наукових праць, автор 15 авторських свідоцтв.

Його увага була зосереджена на актуальних теоретичних і прикладних завданнях хімії. Під його науковим керівництвом виконано біля 20-ти важливих держбюджетних і госпдоговірних тем на замовлення академічних і галузевих інститутів колишнього СРСР, України, в тому числі і Закарпаття.

Мурані Іван ( Бростяник Іван)

Народився 9 березня 1881 року в селі Тур’я-Ремета Перечинського району. Після закінчення Ужгородської гімназії вступив до Будапештського політехнічного інституту, який йому довелося через два роки залишити, бо помер батько і грошей для навчання не було. Поступив до Ужгородської богословської семінарії. У 1905 році його висвячено на священника.

Іриней Легеза ( Іван Лоцуга )

Найпродуктивнішим автором усіх ужгородських часописів на початку XX століття був Іриней Легеза, відомий під псевдонімом Іван Лоцуга .Народився він 1 квітня 1861 року в селі Тур’я-Бистра Перечинського району в сім’ї священника. Після закінчення Ужгородської гімназії і духовної семінарії був священником у

рідному селі на Клиновому. Там займався організацією кредитних кас, кооперативів, заохочував селян будувати школи, купувати для них від багатіїв землю, вів антиалкогольну боротьбу серед своїх прихожан. Одночасно писав оповідання, посилав до часописів статті на сільськогосподарські теми.

Оповідання І.Легези можна згрупувати за темами: гумористичні, психологічно-моралізаторські та соціально-побутові. Вони часто друкувалися в часописі «Наука» та «Місяцеслов».

Після смерті Івана Легези у 1922 році його оповідання часто передруковувались у газетах і журналах нашого краю, але окремою книжкою так і не вийшли.

Атанасій Василь Пекар

До когорти визначних українських вчених і культурно-освітніх діячів – вихідців із Закарпаття – належить і о. Атанасій Василь Пекар, священник-василіян, науковець, історик.

Народився Василь 1 березня 1922 року в селі Перечин у родині залізничника Атанасія Пекаря. Вчився у народній школі, один рік у горожанці, а відтак – в Ужгородській гімназії, яку закінчив у 1940 році. Сім’я Пекарів брала діяльну участь у роботі Перечинської «Просвіти».

У період другої світової війни навчався в Українській Папській семінарії св. Йосафата в Римі, у березні 1946 року був висвячений на священника, завершив богословські студії докторантом і захистив у 1947 році дисертацію на тему «Канонічне створення Мукачівської єпархії 1771 р.» (вийшла друком у Римі в 1956 р.)

У 1956 році отець Атанасій вступив до чину св. Василя Великого (ЧСВВ), відбувши монаше випробовування у Мондері (Канада). Тут він у монастирській школі спочатку викладав українську мову й літературу, а у 1961 – 1967 рр. був вихователем василіанського монаршого поповнення в монастирі Св. Йосафата у Глен Ков (США). З 1982 до 1992 р. був професором і духовником семінарії св.. Йосафата у США.

А.Пекар є автором близько 500 наукових і науково-популярних статей, здебільшого на релігійну тематику, серед них – «Єпископ Петро Гебей», «А.Кралицький, ЧСВВ як історик», «Історія закарпатських Василіян» та інші, понад 20 книжечок духовного змісту, поважних монографій.Він є дослідником історії Церкви на Закарпатті.

За визначні наукові досягнення обраний Дійсним членом Українського Богословського наукового товариства, Дійсним членом наукового Товариства ім.. Т.Шевченка, Дійсним членом Української Вільної Акадамії Наук (УВАН) у США.
Помер о. Атанасій Пекар 28 вересня 2011 року у США. Місце його вічного спочинку - це український католицький цвинтар Святого Духа у Кампеблл-Голл (Гемптонбург, штат Нью-Йорк).

Августин Штефан ( 1893 – 1986 )

Народився 11 січня 1893 року в селі Порошково на Перечинщині в сім’ї священника. Закінчив Ужгородську богословську семінарію, Будапештський університет. У 1921 році стає директором торговельної академії в Ужгороді, а потім в Мукачеві. В 1938 році його обирають головою Сойму Карпатської України. Після окупації Закарпаття Угорщиною виїхав у Прагу, а потім у США, де в 1986 році помер.

Кедюлич-Чубчик Іван

Іван народився 8 грудня 1912 року в містечку Перечин на Закарпатті в селянській родині Михайла і Марії Кедюличів.

Родина Кедюличів була одною з українських свідомих родин на Закарпатті.

По закінченні горожанської школи в Перечині, Іван, будучи добрим учнем, дістався до Торговельної Академії в Мукачеві.

У 1931 році Іван закінчив Торговельну Акадкмію. По довгому шуканні Іван взяв працю народного учителя. Одначе, Іван не цілком був задоволений, тому за короткий час зробив доповняючий учительський іспит і стався директором народної школи в Старій Стужиці на Березнянщині.

У 1934 році Іван Кедюлич приєднався до молодих українських націоналістів Закарпаття, які в липні 1934 року скликали свій з’їзд в Мукачеві.

Іван Кедюлич скоро збагнув, де його місце. Коли Карпатська Січ організувалася, він зголосився до роботи в Хусті. Став штабовим старшиною Карпатської Січі разом з полк. Євгеном Врецьоною, Юрком Лопатинським і іншими.

По невдалій боротьбі з мадярським військом на Закарпатті в березні 1939 року, Іван Кедюлич, подібно як тисячі інших свідомих українських патріотів, покинув рідну Батьківщину і подався на чужину. Помер на рідній Україні.

Іван Кедюлич-Чубчик був українським соборником і великим українським патріотом.

Химинець-Кедюлич Марія

Народилася 16 вересня 1915 року. Дитинство пройшло над Ужем. Цікавиться історією, виявляє інтерес до соціального становища своїх краян. Згодом вона стає найдіяльнішою організаторкою жіночого руху, причому не лише в рідному краї, але й на чужині.

Ганна Іванівна була присутня на першому засіданні сойму Карпатської України (15 берзня 1939 року).

Закінчила заочно філологічний факультет Ужгородського Державного університету (1952). До вижоду на пенсію (1964) викладала українську мову і літературу в Ужгородській СШ № 1.

Брала активну участь у роботі організації «Союз Українок» та Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т.Шевченка. Обиралася головою Ужгородського міськкому профспілок учителів.

Нагороджена знаком «Відмінник народної освіти» (1947), грамотами Міністерства освіти України, адміністрації області та міста. Обрана почесним членом «Союзу Українок» (1991) та почесним членом «Просвіти» (1993).

Мікловда Василь Петрович

Вчений-економіст, член-кореспондент Національної академії наук України (2000), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2004).

Народився 8 грудня 1946 року в селі Тур’я-Пасіка Перечинського району Закарпатської області. У 1970 році закінчив економічний факультет Ужгородського державного університету, в 1979 році – аспірантуру Львівського державного університету ім.. І.Франка. У 1980 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Господарський розрахунок виробничих об’єднань та шляхи його удосконалення», а в 1994 році – докторську на тему «Економіко-організаційні методи ефективної роботи промислових підприємств».Декан економічного факультету, завідувач кафедри економіки, менеджменту та маркетингу Ужгородського національного університету.

Василь Петрович – автор понад 130 наукових праць, із них 11 монографій, серед яких 3 одноосібні, 5 у співавторстві і 3 колективні. Підготував 14 кандидатів економічних наук і одного доктора. У 1995 році В. П. Мікловді присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України», в 2001 році він нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України.

Бочко Марія Георгіївна

Народилася Марія Бочко у січні 1941 року в селі Тур’я – Ремети . Навчання давалося легко і закінчила дівчина десятирічку з медаллю. Навчалася на філологічному факультеті Ужгородського університету, який закінчила з відзнакою .

Після закінчення навчання її запрошують на роботу в шкільний відділ Ужгородського міського комсомолу. Робота поглинула її повністю, але відчувалося разом з тим якесь невдоволення . Бо ж хотіла себе максимально реалізувати як педагог-словесник. Мрії її збуваються Спочатку в Ужгородській вечірній змінній школі робітничої молоді №4 , а потім у цій же денній з російською мовою навчання Марія Георгіївна понад десять років викладає українську мову і літературу.

Через деякий час шлях молодого вченого проліг до Ужгородського державного університету на кафедру української літератури.

Марія Бочко повна творчих задумів. Торік вона підготувала до друку книжку про незаслужено забутого поета з Великоберезнянщини Федора Коваля . Але ця праця так і не була видана.

Мандзюк Ганна Іванівна (1909 – 1996)

Народилася у селищі Перечині в сім’ї хліборобів. Закінчила Перечинську горожанську школу (1926), з відзнакою – Ужгородську учительську жіночу семінарію (1929), по лінії Червоного Хреста – курси з надання першої медичної допомоги.

Була близько знайома з поетесою Марійкою Підгірянкою.

Протягом навчання у семінарії Гання Іванівна була активісткою, членом гуртків художньої самодіяльності.

Працювала вчителькою початкової школи у с. Нягові (нині Добрянське) Тячівського округу. Після одруження (1931 р.) з учителем Миколою Мандзюком була переведена у школу с. Великі Лучки Мукачівського округу, згодом – у с. Верхні Ремети, що на Берегівщині. Разом з чоловіком організували хор сільської молоді, керували курсами домогосподарювання, вели курси для неписьменних.

Як справжня патріотка рідного краю, Марія Химинець-Кедюлич постійно турбується не лише про моральну підтримку закарпатців, але й про їх матеріальну підмогу. Значні кошти вона надала на спорудження пам’ятника Великому Кобзареві, відбудову Народного Дому, видання незалежного журналу «Краянка» в м. Ужгород.

З великою любов’ю Марійка захоплювалась народною творчістю, фольклором етнічних лемків Турянщини й Ужанщини.

Качала Іван Федорович ( 1899 – 1960 )

Народився Іван Федорович 1899 року в Перечині, в селянській родині. Допомагав батькам по господарству. Спочатку навчався в народній та горожанській школах у рідному селі, потім в Ужгородській гімназії , а згодом – у вищій школі у Празі, де здобув спеціальність лісового інженера.

Трудову діяльність Іван Качала розпочав на державній роботі – начальником залізничної станції Перечин ( з 1919 до 1932 рр.) . В 1932 році односельці обрали його сільським старостою. На цій посаді залишався до кінця 1939 р.

Іван Федорович був активним просвітянином, підтримував сільський хор « Просвіти».

У післявоєнні 50-ті роки працював головним інженером Перечинської вузькоколійки, під його керівництвом побудовано вузькоколійну дорогу від Перечина до Лумшор ( по ній перевозили деревину з гірських сіл району, а також людей).

Помер Іван Федорович Качала 19 серпня 1960 року. В Перечині в 2004 році патріоту України встановлено меморіальну дошку.

Павлишинець Микола Миколайович ( 1928 – 2008 )

Народився Микола Павлишинець 17 березня 1928 року. Закінчивши народну школу у Ворочеві , з 1938 року навчається в Ужгородській гімназії , а після визволення Закарпаття завершує здобуття середньої освіти в 1947 році в середній школі № 1 ім. Т.Г. Шевченка в Ужгороді і тоді ж вступає в держуніверситет на історико-філологічний факультет. Після успішного його закінчення отримує направлення на роботу в Свалявський район, де працює спочатку інспектором шкіл районного відділу освіти, а з серпня 1959 року його призначили завідуючим Свалявським райвно. Саме на цій посаді розгорнулася плідна організаторська діяльність і вдумлива педагогічна праця Миколи Павлишинця.

Микола Миколайович довголітній філателіст, учасник чисельних виставок, про свідчать срібні та бронзові медалі з філателістичних оглядів у Ризі, Києві, Житомирі, Львові, Ужгороді. Володар великої особистої бібліотеки. Займався краєзнавчими пошуками , автор історії Свалявщини.

Культурні діячі

2012-01-24T05:56:00.000-08:00

Кречко

Михайло Михайлович ( 1925 – 1998 ).

Народний артист України, спеціаліст вокального і хорового мистецтва, диригент. Народився в с. Порошкові Перечинського району 5 вересня 1925 року. Після закінчення в 1994 році учительської семінарії працював на робітничій околиці Ужгорода – Радванці, де організував свій перший у житті самодіяльний хор, у якому брала участь робітнича молодь, інтелігенція. Далі навчався в Київській державній консерваторії. Закінчивши з відзнакою консерваторію, у 1954 році повертається в Ужгород. Восени того ж року Міністерство культури України призначає Михайла Кречка художнім керівником та головним диригентом Закарпатського народного хору.

У 1969 році Михайло Кречко став художнім керівником, директором і головним диригентом державної заслуженої академічної хорової капели „Думка”. З того часу і до останніх днів свого життя жив у Києві. Однак не поривав тісних зв’зків з рідним краєм, Закарпатським народним хором.

Помер Михайло Кречко 1998 року.

Керецман

Михайло Михайлович

Заслужений працівник культури України, член Національної Ліги композиторів України, композитор, диригент, фольклорист і педагог. Народився 16 квітня 1939 року в багатодітній селянській родині у м. Перечині. Закінчив вечірню середню школу у Перечині. З 1958 року Михайло Керецман – студент Ужгородського музичного училища. У 1967 році Михайло Михайлович закінчив оркестровий факультет Львівської державної консерваторії імені М. Лисенка – і з того часу вся його творча та викладацька робота пов’язані з Ужгородом.

Певний час він працює художнім керівником фольклорного ансамблю „Закарпаття” при обласній філармонії, керує комісією оркестрового диригування Ужгородського музичного училища і одночасно ансамблем українських народних інструментів диригентської практики. Михайлом Михайловичом були створені самодіяльні народні фольклорні ансамблі „Розмарія” Закарпатського БТНЗ та „Закарпатські візерунки” УВС Закарпатської області, дитячий фольклорний колектив „Дзвіночки Карпат” при школі мистецтв ім. Ш. Петефі.

Плідно і багато працює М. Керецман і як композитор-аматор. Крім інструментальних творів малих форм та обробок народних пісень для оркестрів народного плану, особливо українських і російських народних інструментів, ним написані оригінальні пісні на слова українських поетів. Не обійшлась його творча діяльність без наших краян: Юрія Шипа, Івана Козака, Юрія Мегели, Василя Мулеси, Юлія Кула, Юрія Ковача. На слова їх поезій Михайло Михайлович написав

ноти. Вийшли окремі збірки Михайла Керецмана: „Материнські співанки”, „Давні співанки”, „Мелодії серця”, „Дитячі фольклорні співанки”, „Закарпатські картинки”, „Новти пана Керецмана”, „Беру гуслі в руки”.

Крайник

Іван Іванович( 1922 – 2003 )

Заслужений працівник культури, композитор, педагог, керівник-диригент. Народився 12 березня 1922 року в с. Раково, в родині вчителя. Навчався в школі, гімназії, закінчив юридичний факультет в Будапешті. Протягом 14 років брав уроки музики по класу скрипки. Самотужки долав ази музично-інструментального жанру, створював і керував музичними оркестрами. Керівник-диригент понад 20-ти хорових та оркестрових аматорських колективів і не тільки рідної Перечинщини, але й мальовничої Ужанської долини. У квітні 1949 року організував легендарну хорову капеллу „Перечинського лісохімкомбінату”, яка плідно і творчо прожила 45 років, колективу було присвоєно звання народного, нагороджено Почесною грамотою Верховної Ради.Капелла посіла перше місце в Україні серед хорових колективів.

Сам писав музику. Багато творів написано з відомим закарпатським поетом Василем Вовчком. Вокальні колективи виконували його твори „Я дівчина з Перечина”, „Верховинське кохання”, „Верховиночка”.

Помер Іван Іванович Крайник 1 серпня 2003 року.

Пастеляк

Іван Іванович

Заслужений працівник культури України, хореограф. Народився 15 травня 1950 року у с.Сімер Перечинського району в родині робітників. У 1970 році закінчив Хустське культурно-освітнє училище по класу хореографії. Не розлучався І. І. Пастеляк з улюбленим мистецтвом і під час армійської служби, танцював в солдатських ансамблях. В 1973 році вступив до Київського державного інституту культури, який закінчив у 1977 році. Майже вісім років працював балетмейстером Закарпатського українського музично-драматичного театру, де здійснив чимало постановок, зокрема до оперети І. Дунаєвського „Вільний вітер”, казки Г. Андерсена „Чарівне кресало”, до п’єс української класики. Працюючи в театрі, створює при Ужгородському міському будинку культури ансамбль танцю „Ритми молодості”. Незабаром цей танцювальний колектив став широко відомим не лише у нашому краї. Танці, які в ансамблі створив і поставив Іван Пастеляк, увійшли до репертуару багатьох танцювальних колективів України і за кордоном.

У 1985 році Іван Пастеляк переходить працювати викладачем хореографічних дисциплін до Ужгородського училища культури, де одночасно з викладанням завідує цикловою комісією хореографічних дисциплін.

У 1988 році талановитому митцю присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури України.

Лаба

Борис Михайлович

Заслужений артист України, 17 років працював диригентом Державного заслуженого академічного українського народного хору ім. Г. Верьовки.

Народився 22 жовтня 1937 року в селі Тур’я-Пасіка, в сім’ї робітника. Закінчивши семирічку в Тур’я-Пасіці , середню освіту здобував у Перечині. Після закінчення школи два роки працював робітником Перечинського лісокомбінату, самотужки здобуваючи музичну освіту під керівництвом відомого в Закарпатті диригента, музикознавця Івана Крайника. Згодом Борис Лаба вступив в музичне училище в м. Ужгороді, де провчився 4 роки і закінчив його з „Червоним” дипломом. Відтак, покинувши своє рідне село, свою домівку, юнак успішно склав іспити в Київську консерваторію ім. Чайковського, де одночасно навчався на двох відділах: композиторському й диригентському. Невдовзі йому довірили диригентську паличку у Державній заслуженій капелі бандуристів УРСР. А невдовзі Борис Лаба став диригентом Державного українського народного академічного хору ім. Григорія Верьовки, пропрацювавши в ньому 17 років. Йому присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР. Сьогодні Борис Михайлович на заслуженому відпочинку, проживає в м. Києві.

Художники

2012-01-24T05:44:00.000-08:00

Бабинець

Йосип Михайлович

Народився 8 лютого 1934 року в мальовничому селі Заріччя на Уманщині. Навчався в Ужгородському художньому училищі, яке закінчив у 1953 році. Далі тривали багаторічні наполегливі заняття малюванням та хореографією, танцями. Професійно зростав у Ленінградському інституті живопису, скульптури та архітектури імені Рєпіна. Шукав свою музу і в оформлювальному мистецтві. Вподобав малювання на пленерах.

Майже десяток років тому Йосип Бабинець потрапив на пленер до Угорщини. Ця поїздка повністю перевернула бачення митця.

Й. Бабинець – закарпатський духом і походженням художник. Карпати назавжди у полотнах майстра.

Мошак

Юрій Михайлович

Живописець. Народився 19 березня 1949 року в с. Раково Перечинського району. У 1979 році закінчив факультет художнього оформлення та ілюстрації книги Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова (м. Львів). Член Національної Спілки художників України з 1988 року. Учасник обласних, всеукраїнських і міжнародних художніх виставок. Учасник міжнародних пленерів. Персональна виставка творів відбулася у 1999 році в Ужгороді. Працював над оформленням церков сіл Тур’я-Пасіка , Мокре, відомі його композиції у пам’ять голодомору, сталінських репресій та жертв Чорнобиля. Проживає в Ужгороді.

Торбич

Олександр Миколайович (1933 – 2010 )

Народився 19 травня 1933 року в м. Ужгород в родині вчителів. Закінчивши школу, пішов вчитися в Ужгородське училище прикладного мистецтва, де його вчителями були відомі художники Бокшай Й.Й., Ерделі А. та інші. Після закінчення училища, за порадою батьків, поступив на медичний факультет Ужгородського держуніверситету. З 1960 року по 1966 працював головним лікарем та невропатологом в с. Новоселиця Міжгірського району. Потім його перевели працювати в Перечинський район с. Порошково, а з 1968 по 2003 рік працював головним лікарем дільничної лікарні в с. Тур’я-Ремета.

За час роботи в дільничній лікарні проявив себе чуйним, доброзичливим, грамотним спеціалістом.

Поряд із медичною діяльністю Олександр Миколайович захоплювався мистецтвом. У творчому доробку О.Торбича понад 600 творів. Мав чотири персональні виставки в м. Ужгороді та одну в м. Києві. Несподіванкою для багатьох стало відкриття його як поета. Видав збірку поезій « Ще розквітають квіти на лугах». Помер у 2010 році.

Данилич

Тарас Федорович

Народився 7 березня 1945 року в с. Тур’я-Поляна Перечинського району. У 1964 році закінчив відділення художньої обробки дерева Ужгородського училища прикладного мистецтва. Художник, працює в галузі станкового живопису. Член Закарпатської організації Національної Спілки художників України з 1989 року. Головний мотив творчості художника – поезія буденності сільських сцен, поклоніння батьківщині, Вітчизні, Красі. З-під пензля майстра вийшло близько сотні робіт, що дало йому змогу у 1985, 1987, 1988 роках відкрити в Ужгороді персональні художні виставки. Знаний він як художник і за рубежем, про що свідчить його участь в міжнародних художніх виставках (1991 – Братислава, 1992 – Чікаго, Будапешт, 1993 – Аусбург, 1994 – Гамбург, Берлін). Роботи дубриницького майстра пензля знаходяться в приватних колекціях у Чехії, Франції, Голандії. Його твори прикрашають бібліотеку, а сам він часто ділиться своїми художніми секретами з молодими художниками села.

Закарпатський художник нині продовжує працювати, оздоблюючи наш світ творіннями щедрих рук своїх.

Кашшай

Антон Михайлович (1921-1992)

Український живописець, пейзажист, народився 24 лютого 1921 року в селі Дубриничі, у родині лісника. Освіту здобув в ужгородській гімназії, яку закінчив у 1939 році. Й. Бокшай, який викладав у гімназії рисунок, залучив талановитого юнака до світу мистецтва, навчив його основам професійної грамоти.

Після закінчення гімназії працює фінансовим працівником, продовжуючи творчі студії під керівництвом Й. Бокшая та А. Ерделі. Після закінчення Другої світової війни його призначено директором Ужгородських творчо-виробничих майстерень художнього фонду СРСР. В 1947 році вперше експонує свої роботи на обласній виставці в Ужгороді. Через декілька років його роботи експонуються на республіканській виставці, а згодом - у Ризі та Москві.

Народний художник УРСР (1964). Вчився у відомого майстра пензля Й. Бокшая. Найбільш відомі твори: „Долина рік Уж” (1952), „Перевал” (1954), „Під полонинами” (1963), „Пізня осінь” (1975) та інші. Твори А. М. Кашшая зберігаються в Державному музеї українського образотворчого мистецтва, у Закарпатському художньому музеї ім. Й. Бокшая. За самовіддану творчу працю художник був нагороджений орденом „Знак пошани”.

Помер видатний художник 1992 року в м. Ужгород, де і похований.

Лошак

Іван Степанович(1913-1990)

Народився 24 лютого 1913 року в с.Дубриничі на Закарпатті. Спеціальну художню освіту він здобув в Українській студії пластичного мистецтва у Празі та в Чеській академії образотворчого мистецтва. Займався, головним чином, монументальною пластикою. Був він і добрим живописцем. Мав кілька персональних виставок своїх творів, останню разом із своєю дружиною Марією Леонтович, теж скульпторкою.

Помер І.І.Лошак 19 вересня 1990 року на 77-ому році життя у Пржібрамі в Чехії, а 28 вересня був похований у Празі .

Літератори сучасності

2012-01-12T07:40:00.001-08:00

Козак

Іван Юрійович

Поет, драматург. Народився 10 жовтня 1936 року в с.Туриця Перечинського району в сім’ї лісоруба. Закінчив семирічку в рідному селі, Луганський педагогічний інститут ім. Т.Шевченка, Вищу партійну школу при ЦК КП України.

Вірші почав писати ще зі школи, друкувався в районних та обласних газетах. Автор романів у віршах «Покута» (1992), «Прозріння» (1994), «Сповідь» (1996), що склали трилогію «Доле наша, хто ти?» (2005), роману у віршах «Віків передзвони»(2001), а також драматичних творів «Гомін Барвінкової долини» (1978), «Чарівна сопілка» (1998), одноактівок – «Кривавий березень» (1994), «Ненаські владоможці» (1999), драматичні твори „Гомін Срібної Землі” (2009).

Член Національної спілки письменників України з 1995 року, лауреат обласної літературної премії ім. Ф. Потушняка 2005 року за роман у віршах «Доле наша, хто ти?», лауреат крайової премії ім. Августина Волошина 2007 року за історичну драму „Судний час” і літературної премії ім. Ф. Потушняка в номінації „Драматургія” (2009) за згадувану драму. Голова Перечинської районної організації «Просвіта».

Мегела

Юрій Васильович

Поет, народився 19 липня 1940 року в селі Мирча Великоберезнянського району. Навчався у Дубриницькій середній школі Перечинського району, згодом учителював у селі Люта Великоберезнянського району, був відповідальним секретарем перечинської районки, інструктором райвиконкому, заступником директора Перечинської загальноосвітньої школи, методистом районного відділу освіти.

Юрій Мегела – автор багатьох публікацій у періодиці, автор збірки віршів «Милішим стане світ» (2001), співавтор книги «З-під Бескидів – у світ» (2007), збірки „Слово як дар” (2009). Публікував свої вірші у мадридській газеті «Діаріо – 16», одержує численні відгуки вдячних іспанців за щедру українську відвертість. Член Національної спілки журналістів України.

Кул

Юлій Антонович
Прозаїк, народився у селі Мокра Перечинського району 21 липня 1945 року, в багатодітній сім’ї вчителів. Закінчив факультет журналістики Львівського університету ім.І.Франка, працював на керівних посадах у Міжгірській і Перечинській районних газетах, «Молоді Закарпаття», «Карпатському краю». Свого часу навіть видавав цікаву приватну новинку «Моя газета». Не раз Юлій Антонович опинявся на відповідальних посадах: заступника голови Перечинського райвиконкому, районної ради, головного спеціаліста Ужанської екоінспекції.

За 25 років газетної практики Юлій Кул глибоко спізнав рідний край, водночас не сторонився і громадської роботи. У творчому набутку Юлія Кула солідна науково-дослідницька праця у співавторстві – з історії Перечина та Турянської долини в цілому. Автор повісті „Олені трублять зорю” (1989), історико-краєзнавчого нарису „Тур’я-Ремета” (2001). У співавторстві видано збірник „Перечин” (1999) і „Перечинщина – край закарпатських Бескидів” (2004). Причетний він і до багатьох інших подвижницьких справ рідних краян: розробки герба Перечинщини, геральдичних знаків Тур’я-Ремети, Туриці, Вільшинок.

Нариси – його улюблений жанр. Талановитий майстер пера, Юлій Кул завжди намагався і намагається привносити живий струмінь у справу. Член Національної спілки журналістів України.

Мулеса

Василь Васильович

Прозаїк, народився 15 липня 1957 року в мальовничому селі Зарічово Перечинського району в селянській родині. Здобувши освіту філолога в Ужгородському університеті, спочатку працював вчителем, потім кореспондентом-організатором районного радіомовлення, а далі був завідуючий відділом радіомовлення редакції газети «Радянське село». Деякий час працював інструктором ідеологічного відділу РК КПУ. Був засновником Перечинської райорганізації Народного Руху України. Працював власним кореспондентом першої демократичної газети «Карпатський край», яку в той час редагував відомий письменник та журналіст Іван Долгош. Василь Мулеса – член Національної спілки журналістів, автор книг «Цвіт ялиці» (1999), «На чатах добра» (2003), «Зірки над Тисою» (2005), «Псоглавці» (2006), «Заричово» (2009).

Ковач

Юрій Васильович

Поет, народився 14 січня 1955 року в селі Чорноголова Великоберезнянського району. Навчався в Ужгородському університеті на філологічному факультеті. Зараз працює головним редактором Перечинської районної газети «Народне слово».

Юрій Васильович відомий у письменницьких колах численними публікаціями у періодиці, збірками поезії та прози «За любов не судять» (1996) та сатири та гумору «Портрет для столиці» (2000).

Діянич

Василь Васильович ( 1925 – 1980 )

Поет, народився 15 липня 1925 року в с. Тур’я-Бистра Перечинського району в сім’ї хлібороба. У 1943 році закінчив Ужгородську гімназію, а в 1949 році – відділення журналістики партійної школи при ЦК КПУ в Києві. Працював у редакції газети «Закарпатська правда». Як поет дебютував у колективній збірці «Тройка» (1942). Після визволення Закарпаття виступав з поезіями в обласній та республіканській пресі, в альманахах і журналах. Вийшли окремі збірки поезій: „З піснею щодня” (1958), „Там, де річка Тур’я” (1961), „Земле, ти чудесна!” (1966), „Смереки осені не знають” (1975), „Цвіт папороті” (1985).

Вірші Василя Діянича беруть свої витоки з народнопоетичної творчості. Не випадково чимало його поезій покладено на музику, яка ввійшла в золотий фонд репертуару заслуженого Закарпатського народного хору. Василь Діянич – автор багатьох статей і нарисів. Написав також ряд рецензій на вистави, кінофільми, збірники поезій. Окремі поезії В. Діянича перекладені російською, осетинською, угорською мовами. Член Спілки письменників України з 1962 року.

Помер 19 червня 1980 року в Ужгороді, похований на кладовищі Кальварія.

Творчі особистості

2012-01-12T07:15:00.000-08:00

В нашому закарпатському краї з його дивовижною природною красою нерідко народжуються таланти: самобутні художники, музиканти, поети, письменники. Адже не описувати, не змальовувати цю неповторну красу просто неможливо. Такого зеленого світу, як у Турянській і Ужанській долині, мабудь, не знайдете ніде. Недарма Всевишній наділив наш край творчими особистостями.

На дереві українського словесного, художнього і музичного мистецтва росте і розвивається гілочка нашої перечинської прози і поезії, образотворчого мистецтва, пісенної творчості.